Спасо-Андроніков монастир. Де могила Андрія Рубльова?

Як корінна не-москвичка, я давно навчилася цінувати це місто. З усіма його гримасами та викрутасами. Хребет місту ламали неодноразово, але він примудрився зберегти як «родову пам'ять» у назвах, він зберіг і безліч культурних та історичних пам'яток і цінностей.

У Москві протікає як Москва-ріка. У Москві тече й річка Яуза. Устя Яузи знаходиться прямо в центрі міста, це ліва притока річки Москви. А притокою Яузи колись був струмок Золотий Ріжок. Його навіть називали колись гірським потоком Москви, тому що в одному місці він обрушувався з великої висоти. Там, де Золотий Ріжок з'єднувався з Яузою, стоїть Спасо-Андроніков монастир. І це невипадково.

Зараз струмок Золотий Ріжок укладений у трубу, назва плавно перейшла до вулиць та набережної (Золоторізький вал, Золоторізька набережна). Але як так сталося, що назва ця перегукується з назвою знаменитої бухти Золотий Ріг? Тієї самої вигнутої форми бухти, через яку всю людську історію йшли кораблі, а зараз по обидва боки – європейська частина турецького міста Стамбул (колишній Константинополь)?

Початок

За легендою, саме в цій бухті митрополит київський та всієї Русі Олексій дав назву майбутньому монастирю, який вирішив збудувати на честь порятунку під час шторму. Захоплений бурею вже дорогою додому після виконання своєї дипломатичної місії в Константинополі (Царгороді), митрополит переймався іконою «Спас Нерукотворний», яку віз додому.

Насправді версій кілька, але вони відрізняються лише в деталях. У Константинополі Олексій був двічі, ікони привіз, свою обітницю виконав. На високому березі Яузи було знайдено “місце завгодно”: “воно було оточене лісами та перелісками, серед яких котилися світлі та повні води Золотого Ріжка та Яузи” (“Історичний опис Московського Спасо-Андронікова монастиря”).

Там і з'явився новий монастир. Дата заснування – 1357 рік. Монастирський білокам'яний Собор в ім'я Спаса Нерукотворного вважається одним з найдавніших соборів Москви (найімовірніша дата створення – 1410-1427 роки), точніше – найдавнішим із тих, що збереглися. Спаський собор монастиря – чинний.

Назву свою монастир отримав від ігумена Андроніка – учня преподобного Сергія Радонезького (пам'ять 13 червня). Місце, де збудували монастир, виявилося винятково важливим: дорогою на Володимир, Муром, до Нижнього Новгорода, а також на південь – до Рязані. Тоді – дорога до волзьким володінням Золотої Орди («по дорозі в Орду, широко тоді пробитому»).

Монастир був і «сторожовим» – на випадок ворожого набігу. Там зупинялися посольства, там же в 1380 приймали військо Дмитра Донського, що поверталося з Куликівської битви. У монастирі поховали померлих від ран воїнів.

Андрій Рубльов

Спасо-Андроніков монастир тісно пов'язаний з ім'ям великого іконописця. Тут Андрій Рубльов довго працював, тут і помер у 1427, 1428 або 1430 (Вікіпедія вказує точну дату, однак у виданнях Музею Андрія Рубльова послідовно вказуються кілька можливих дат смерті). Вражаюче, але місце поховання Рубльова «під старою дзвіницею» було забуте вже XVII столітті.

Нещодавно прозвучала наукова сенсація: так, знайдено мощі великого художника («Известия науки»), однак у самому музеї говорять про це обережніше.

Проте факт залишається фактом: похований великий художник був саме у Спасо-Андроніковому монастирі. А канонізований у лику преподобного лише 1988 року.

Разом із Рубльовим працював дрогою відомий художник-інок – Данило Чорний . Обидва іконописці померли приблизно в один час, ймовірно, під час морової пошесті – якщо вважати роком смерті 1428 року. На даний момент вважається, що знайдені й останки Данила. Але головні дослідження та висновки – попереду.

Відомо, що Андрій Рубльов розписував Спаський собор монастиря («Також і іншому старцеві його ім'ям Андрію іконописцеві неабияк… І створи світло благ з братією і Богу допомагаючу створити в обителі своїй церкву кам'яну зело червону і підписанням чудесним.») Розписів Андрія Рубльова у монастирі збереглося мало – лише невеликі фрагменти орнаменту. Історія монастиря була непростою, переживав багато бід і напастей. Однак зараз частина монастирського комплексу є Центральним музеєм давньоруської культури та мистецтва імені Андрія Рубльова .

Музей у монастирі був створений у 1947 році на хвилі патріотичних настроїв після перемоги у війні та на честь 800-річчя Москви. Працівники музею буквально по крихтах збирали експозицію, реставрували ікони – це була подвижницька праця в умовах повної розрухи та відомого «залишкового принципу» на культуру. Результат – досить великий музей, чудова експозиція та безліч врятованих унікальних ікон. Серед них, наприклад, «домонгольська» ікона Христос Вседержитель (Пантократор), «Спас Нерукотворний» XV століття та багато інших.

Історія

Монастир був і місцем укладання багатьох відомих діячів. Найзнаменитіші з в'язнів – новгородський єпископ Серапіон, ігумен Троїце-Сергієва монастиря Артемій і – протопоп Авакум («посадили мене на воз, і розтягнули руки, і везли від патріархового двору до Андроньева монастиря і тут на чепі й кинули в темну їв, ні пив;

Монастир розоряли: хан Седі-Ахмет, хан Девлет-Гірей, постраждав він і від поляків. Горів Свято-Андроніков монастир у московських пожежах 1748 року та 1812 року. Багато чого пережив він, як переживали багато інших монастирів, життя яких було пов'язане з історією країни.

За Спасо-Андронікового монастиря був свій некрополь. Але на відміну від некрополів Донського монастиря він був практично повністю розорений. Потрібно відрізняти саме некрополь, у якому знаходили місце упокою багато відомих діячів Російської імперії, від «убогих будинків» та місць масового поховання.

Тут були поховані воїни, що загинули в Куликівській битві, на полях битв Північної війни та Вітчизняної війни 1812 року. Тут, ймовірно, були й «убогі будинки» (скудниці, буйвища), куди звозили померлих у період страшних епідемій, а також страчених.

Тут фактично була сімейна усипальниця Лопухіних. Свого часу ще Євдокія Лопухіна (на той час – перша дружина Петра I) взяла монастир під своє заступництво. Протягом багатьох століть представники роду Лопухіних та близьких до них пологів знаходили місце свого останнього упокою на території Спасо-Андронікова монастиря.

Подальша історія Спасо-Андронікова монастиря звичайна: після революції закрито, потім там був концентраційний табір ВЧК для білих офіцерів (відомостей про розстріли немає). Потім – колонія для безпритульних, гуртожиток для робітників заводу «Серп і Молот», установи Наркомату оборони.

Величезну роль збереженні російської культурно-історичної спадщини зіграв знаменитий архітектор П.Д. Барановський.

П.Д. Барановський (1892 – 1984 роки) – дивовижна людина. Він вважається засновником музею у Коломенському, рятівником Храму Василя Блаженного. Разом з академіком І. Грабарем виступив за створення музею у Спасо-Андроніковому монастирі. Був заарештований («восени 1933 р., коли я збирав у Коломенському дерев'яну фортечну вежу, привезену з Білого моря, витягував і перевозив частини архітектурної обробки з церкви Ніколи Великого Хреста, що розбиралася тоді в Москві, на Іллінці, я … був арештований і потім рішенням Колегії О4. ст., 58 п. 10, 11» – Автобіографія), відсидів у таборах, жив «за сто першим кілометром» в Олександрові. Все подальше життя було присвячене реставраційним роботам та порятунку культурного надбання. Похований П. Барановський у некрополі Донського монастиря.

Саме він колись записав: «Таким чином, замість легенди про час і місце поховання Андрія Рубльова ми сьогодні маємо незаперечний факт» (цитується автобіографією Барановського). З того часу минуло не одне десятиліття, в 1993 році ці дані підтвердилися, але є справи, в яких поспіх вже ні до чого.

Де точне місце поховання Андрія Рубльова у Спасо-Андроніковому монастирі – можливо, скоро дізнаємось. Але найкращим пам'ятником йому на монастирській території вже є Музей давньоруського живопису його імені.