Нещодавнє дослідження виявило, які нейронні шляхи змушують нас здригатися від запаху гнилої їжі — і чому реакції на один і той самий запах можуть суттєво відрізнятися, повідомляє Ukr.Media.
Уявіть собі: ви відкриваєте холодильник і вас вражає сильний запах зіпсованої риби. Вираз вашого обличчя миттєво змінюється, а ваше тіло інстинктивно відсахується. Ця реакція відбувається швидше, ніж ви можете її обробити. Але що спонукає ваш мозок так швидко розпізнати небезпеку в запаху?
Дослідники з Медичного коледжу Університету Флориди знайшли відповідь, дослідивши нейронні ланцюги, які перетворюють хімічні сигнали запаху на емоційну реакцію. Їхні результати, опубліковані в журналі Molecular Psychiatry, висвітлюють не лише механізм огиди, але й те, чому один і той самий аромат може викликати різні почуття у різних людей.
Що призводить до псування риби?
Запах гнилої риби не просто неприємний; він служить потужним біологічним попереджувальним сигналом. У процесі розщеплення рибних білків утворюються специфічні хімічні речовини: триметиламін (характерний «рибний» запах), путресцин і кадаверин (сполуки розпаду). Наш мозок еволюційно запрограмований реагувати на ці речовини, як на червоне світло світлофора — вони вказують на бактеріальний розпад, токсини та потенційно смертельні патогени.
Ця відразу до таких запахів — давній механізм виживання, який захищав наших предків від харчових захворювань, спричинених зіпсованою їжею. Навіть у сучасному світі холодильників та термінів придатності, що минув, цей інстинкт залишається сильним.
Прямий шлях до емоцій
Нюх є особливим серед наших сенсорних модальностей. У той час як зорові та слухові сигнали спочатку проходять через «ретрансляційну станцію» мозку — таламус, нюхові сигнали прямують безпосередньо до найпримітивніших ділянок: мигдалини (емоційного центру) та гіпокампу (центру пам'яті). Ось чому запах може викликати негайну емоційну реакцію або яскравий спогад, перш ніж ми навіть усвідомимо, що це таке.
Це явище часто називають «ефектом Пруста» — на честь письменника Марселя Пруста, який розповідав, як аромат печива «Мадлен» миттєво переніс його в дитинство.
Висновок: Дві групи клітин визначають сприйняття запаху
Дослідницька група під керівництвом професора Дена Вессона та дослідниці Сари Сніффен виявила, що в мигдалині є два типи нейронів, які впливають на те, чи сприймається запах як приємний чи відразливий. Дослідження проводилося на мишах — їхня нюхова система має структуру, подібну до людської, а гострий нюх робить їх чудовою моделлю для таких досліджень.
Найцікавіше відкриття: одні й ті ж клітини можуть як «схвалити», так і «відхилити» запах. Це визначення залежить від додаткової інформації, яку вони отримують з інших ділянок мозку.
Мигдалина функціонує як проникливий дегустатор, оцінюючи не лише сам запах, а й його контекст. Вона порівнює нюхову інформацію з даними гіпокампу («Чи пов’язаний цей запах з чимось позитивним чи негативним з минулого?») та префронтальної кори («Де я зараз? Що відбувається навколо мене?»).
Чому запахи викликають різні реакції?
Цей механізм пояснює вражаючу різноманітність нюхових відчуттів. Запах старої деревини може викликати приємні спогади про дім бабусі, тоді як у когось іншого він може викликати тривогу через неприємний інцидент. Аромат лікарні може викликати паніку у тих, хто пережив там травматичний досвід.
Мигдалина не просто виявляє запах — вона активно його інтерпретує, створюючи характерний емоційний «підпис», заснований на особистій історії кожної людини.
Обіцянка для людей з гіперчутливістю
Розуміння цих нейронних механізмів відкриває нові можливості для допомоги людям з нюховою гіперчутливістю. При посттравматичному стресовому розладі певні запахи можуть служити інтенсивними тригерами для травматичних спогадів через надзвичайно сильні зв'язки між нюховою системою та емоційними та пам'яттєвими центрами. У людей з аутизмом або тривожними розладами сенсорна обробка може бути порушена, що призводить до болісних реакцій на звичайні запахи.
У майбутньому дослідники прагнуть розробити нові стратегії лікування: від ліків, що впливають на певні нейронні шляхи, до передових методів лікування, спрямованих на «перенавчання» мигдалини асоціювати складні запахи з безпечним середовищем.
Висновок: Запах як ключ до розуміння емоцій
Дослідження вчених з Флориди показує, що наші реакції на аромати пов'язані зі складною взаємодією між вродженими інстинктами виживання та особистим досвідом. Мигдалина виступає диригентом цієї симфонії, гармонізуючи сигнали з різних ділянок мозку для створення комплексної емоційної реакції.
Розуміння цих механізмів не лише задовольняє наукову цікавість, але й відкриває шлях до нових можливостей допомоги тим, хто страждає від розладів нюху. Можливо, незабаром ми зможемо не лише пояснити, чому запах гнилої риби є огидним, але й допомогти тим, для кого звичайні запахи стали джерелом дискомфорту.
Джерело: ukr.media
