Посудина, яка витримує більше, ніж її оригінальні частини
Понад два тисячоліття тому давньогрецький історик Плутарх представив захопливий сценарій, який продовжує спонукати до роздумів щодо сутності ідентичності та сталості об'єктів. Парадокс ілюструється наступним чином: уявіть собі корабель Тесея, легендарного героя, який повернувся з Криту. З часом кожна дошка та компонент корабля руйнувалися та поступово замінювалися новими матеріалами під час ремонту. Зрештою, жодної оригінальної частини не залишилося. Це призводить до фундаментального питання: чи залишався цей корабель тим самим кораблем Тесея, чи він перетворився на щось зовсім інше, як зазначає Ukr.Media.
Що робить це парадоксом?
Парадокс Тесея — це набагато більше, ніж просто загадка для ентузіастів чи реставраторів. Він порушує ключове питання у філософії: як ми можемо переконатися, що щось залишається «тією ж самою», незважаючи на зміни? Чому це важливо? Наприклад, чи залишається людина, яка повністю омолодила своє тіло або змінила свій світогляд, тією ж людиною? Або ж відремонтований транспортний засіб все ще належить вам, якщо жодна з його оригінальних частин не залишилася цілою?
Це підводить нас до розмежування двох важливих типів ідентичності, що стосуються цього дослідження:
- Числова ідентичність: бути абсолютно тим самим об'єктом у часі, незважаючи на зміни.
- Якісна ідентичність: бути повністю або суттєво подібним до себе в певний час або до іншої сутності.
Історичні перспективи: від мінливості до сутності
Філософ Геракліт постулював, що все суще перебуває в постійному русі. Його відоме твердження щодо річки стверджує, що…
«Неможливо двічі увійти в одну й ту саму річку»
– що підкреслює це поняття. Кожен об'єкт, людина чи подія перебувають у стані постійних змін: дошки гниють і замінюються, а вода в річці тече. З цієї точки зору значення того, чи є щось «однаковим», зменшується, оскільки все в будь-який момент перетворюється на інше. Парадокс Тесея ілюструє, що вся ідентичність у Всесвіті є умовною та залежить від нашого уявлення про зміну сутностей.
Арістотель запропонував протилежну точку зору. Він вважав, що об'єкт складається не лише з матеріалу, з якого він побудований, але й з форми (структури), джерела трансформації та свого цільового призначення. Якщо корабель зберігає свою форму, функцію та своє місце в певному наративі, він продовжує визнаватися «тим самим кораблем», навіть якщо матеріали оновилися до невпізнання. Для нього матеріальний аспект є другорядним; збереження загальної сутності є найважливішим.
У XVII столітті англійський мислитель Томас Гоббс запропонував нову точку зору: що, якби після заміни всіх дощок старі компоненти не були викинуті, а натомість з них був побудований інший корабель? Отже, існують дві сутності, які обидві претендують на ідентичність з «кораблем Тесея»: одна відновлена шляхом поступових перетворень, а інша зібрана з його оригінальних компонентів. Який з них є справжнім кораблем? Цей сценарій ілюструє, що ми можемо застосувати щонайменше два критерії: безперервність та функціональність (відремонтоване судно) або матеріальне походження (те, що складається з оригінальних дощок). Унікальність парадоксу полягає в тому, що обидва сценарії здаються правдоподібними залежно від того, який критерій ідентичності ми пріоритезуємо.
Критерії ідентичності: що важливо для різних об'єктів
Сучасні філософи зазначають, що ми, часто несвідомо, використовуємо кілька потенційних критеріїв для встановлення ідентичності:
- Матеріальна безперервність: весь матеріал залишається недоторканим (наприклад, колекціонер цінує «оригінальні» дошки).
- Просторово-часова безперервність: об'єкт існує безперервно без перерви (наприклад, адвокат оцінює права власності).
- Формальна (структурна) безперервність: зовнішній вигляд та конструкція залишаються незмінними (наприклад, реставратори).
- Функціональна безперервність: корабель продовжує виконувати ту саму роль.
- Історична (причинна) безперервність: об'єкт є нащадком певної історії трансформацій.
- Наративна ідентичність: об'єкт має значення в межах певного наративу чи традиції (для фахівців музеїв чи громад).
Обраний критерій залежить від контексту та наших цілей. Для суднобудівника він може відрізнятися з точки зору куратора музею чи юриста.
Мінливість особистості та ідентичності
Парадокс «Корабля Тесея» виходить за рамки простих об’єктів. Людське тіло перебуває в постійному стані оновлення: більшість клітин, з яких ми складаємося, втрачаються та замінюються протягом нашого життя. Наші переконання, звички та навіть риси характеру можуть зазнавати суттєвих змін. Це спонукає до питання, чи залишаємося ми тими ж самими особистостями з часом.
Англійський філософ Джон Локк стверджував, що безперервність свідомості та пам'яті є першорядною для особистої ідентичності. Ми не просто фізичне тіло; ми є гобеленом особистого досвіду, зв'язком спогадів у різні моменти. Тому критерій для людини зміщується від матеріальної безперервності до єдності особистої історії, пам'яті та самосвідомості.
Проблеми ідентичності також виникають під час реставрації архітектурних пам'яток, передачі брендів і навіть «оновлення» програмного забезпечення. Питання про те, коли ми все ще взаємодіємо з «тією самою» сутністю, а не стикаємося з абсолютно новим явищем, не має універсальної відповіді.
Значення парадоксу: чому це дослідження важливе?
Суть парадоксу «Корабля Тесея» полягає не у визначенні однієї «правильної» відповіді, а радше в тому, щоб спонукати нас переглянути наше сприйняття сталості та мінливості, а також речей, які ми цінуємо або прагнемо зберегти. Він спонукає нас заглибитися в те, як ми визначаємо ідентичність або послідовність у світі, що характеризується постійними трансформаціями. Отже, цей філософський парадокс не лише захоплює захопливим прикладом, але й служить інструментом для глибшого розуміння себе, наших стосунків та наших наративів — як у повсякденному житті, так і в найважливіших сферах існування.
Джерело: ukr.media
