Чемпіонка світу з боротьби Алла Белінська: Якщо немає світла, тренуємося під ліхтариком

Фото: UWW FB

Чемпіонат світу з боротьби став моментом тріумфу для української спортсменки Алли Белінської. Українка виборола золоту медаль у ваговій категорії до 72 кг, оформивши таким чином «золотий дубль» за сезон – перше місце на континентальному та світовому чемпіонатах.

Чемпіонат світу, що проходив з 13 по 21 вересня у Загребі, Хорватія, став для Алли шостим у кар'єрі, але першим, де вона піднялася на п'єдестал. Крім того, представниця України вперше за сім років виборола золото. Про цей успіх дівчина розповіла кореспонденту « Коротко про це ».

Я пишаюся «золотом», здобутим для України.

– Привіт, ви тепер чемпіон світу з вільної боротьби. Що для вас означає це неймовірне досягнення?

– Для мене це результат багаторічної праці, і я дуже пишаюся тим, що мені вдалося вибороти золоту нагороду для нашої країни.

– Як для вас пройшов турнір? Хто із суперників був найскладнішим? І чому?

– Найнапруженішою, мабуть, була боротьба за місце у фіналі з представницею Киргизстану Нурзат Нуртаєвою. Я раніше з нею не стикалася, і адаптуватися до стилю азійської боротьби було нелегко.

– Вашою суперницею у фіналі була туркиня Несрін Баш. Ви перемогли її на чемпіонаті Європи. Чи додало це вам впевненості перед фіналом? Ви перемогли її з очевидною легкістю з рахунком 6:0…

– Настрій на бій з будь-яким суперником був однаковим, бо я готувався до кожного бою, і настрій був лише на перемогу. У спорті неможливо перемогти когось один раз і вважати суперника стерпним. Кожен бій вимагає окремого сценарію.

– У вашому портфоліо вже є «золото» Європи та світу. Яке з цих досягнень ви цінуєте найбільше? А яке було складнішим?

– Думаю, найцінніша медаль чемпіонату світу, бо за 10 років дорослої кар'єри у мене ще не було жодної медалі.

– Зараз, власне, у ваговій категорії до 72 кг немає нікого сильнішого за тебе. Чи можна вже сказати, що це дає тобі шанс на Олімпіаді як мінімум на медаль? А максимум – на чемпіонство?

– Я поки що не думаю про Олімпійські ігри, бо попереду багато змагань, які мені потрібно пройти та довести, що я гідний туди поїхати.

У фіналі Алла переконливо перемогла відому турецьку гравчиню Несрін Баш з рахунком 6:0. Фото: UWW FB

Мрій і дій.

– Як ви почали займатися боротьбою? Чому ви залишилися в цьому виді спорту?

– Я вперше прийшов до боротьби у 2008 році. Через місяць ми поїхали на змагання, і я посів перше місце. Після цього я зрозумів, що це мій вид спорту. До цього я ходив до багатьох гуртків та спортивних секцій. Не прижилося. Але боротьба одразу мені сподобалася. Я відчув – це моє!

– Як спортсмен, ви народилися в Херсоні, де й почалася ваша кар’єра. А як щодо вашої дитячо-юнацької спортивної школи, де ви навчалися? Школа?

– Я родом з Хмельницького. Херсон – моя альма-матер, я тут навчався вісім років. Будівлю, де ми проводили заняття, пошкодили «прибульці», а від ШВСМ (Школи вищої спортивної майстерності), де я жив, взагалі нічого не залишилося. Це страшно.

– У яких умовах ви зараз тренуєтеся? Як тривога та обстріли впливають на ваші тренування?

– Я зараз тренуюся у Хмельницькому. Є сигналізація, яка перериває робочий процес. Іноді ми тренуємося без світла – під ліхтариками.

– Як війна вплинула на ваш вид спорту?

– Нам стало складніше їздити на змагання, бо аеропорти закриті. Нам доводиться проводити багато часу в дорозі, а в режимі, коли потрібно підтримувати своє тіло в тонусі, це складно. Але є й неочікуваний позитивний момент – багато країн запрошують нас на тренувальні збори, розуміючи, що ми перебуваємо в стані нестабільності. Це своєрідна зворушлива підтримка для нас.

– Яку пораду ви можете дати дівчатам, які тільки починають свій шлях у боротьбі?

– Мрій, дій і ніколи не сумнівайся у своїх здібностях.

Бліц-опитування