«Що за безглузде питання? Звичайно, розумний завжди краще», – обуряться читачі. Зразки народної мудрості, висловлювання видатних особистостей все свідчить про це.
“Розумний в гору не піде”, – скажуть обережні. “На дорозі будь розумним, а не правим”, – нагадають водії. “П'яний та розумний – два угіддя в ньому”, – зауважать панове, небайдужі до спиртного. Однак мені здається, відповідь не така однозначна.
Всім відомо, що «гомо сапієнс» – це людина розумна. А що таке «людина розумна»? У це поняття кожен вкладає свій зміст. Освіченість, начитаність, воля і прагнення досягнення мети, хитрість і кмітливість, вміння обдурити і вийти сухим із води – щойно люди не визначають слово «розумний»!
Вчені стверджують, що розумовий потенціал – це вроджена якість людської психіки. У кожної людини він свій, його неможливо розширити чи збільшити, можна лише реалізовувати, тренуючи та підживлюючи. Розум може бути допитливим, гнучким, доказовим, може відрізнятися логічністю та глибиною. «Обширність розуму вимірюється кількістю ідей і їх поєднанням», – вважав Гельвеций.
Для того, щоб дати визначення поняття «людина дурна», треба просто підставити заперечення «не» до перерахованих характеристик. До речі, у чистому вигляді дурні люди зустрічаються не так часто. Напевно, тому, що живуть вони своїми кланами, за своїми порядками та традиціями, мають свої місця проведення часу.
Повертаємось до розумних. Смислений, розважливий, тямущий, тямущий, здатний приймати рішення – всі ці показники позитивні. То чому ж розумних не люблять, причому не люблять із самого дитинства? Згадайте, як живеться розумникам-відмінникам-«ботанікам» у школі, як їх переслідують і кривдять. Якщо якийсь середній трієчник обростає мускулатурою заради власного задоволення, то розумнику доводиться хитатися у тому, щоб вижити буквально.
Останнім часом все частіше чуєш «розумний» у негативному контексті. «Досить розумувати!» – обриває мати дитини, яка намагається висловити свою думку. «Тож мені, розумник знайшовся!» – Принижує підлеглого начальник, що зарвався. А як накажете відповідати на хамське питання, задане одній дамі на черговому ток-шоу: «Що, ти найрозумніша, так?» Напевно – «Та що ви, боже борони, я дура, дура…
Відомий біолог професор Савельєв стверджує, що соціальний відбір, який почався мільйони років тому, продовжує діяти і досі. Люди прагнуть позбутися не лише асоціальних елементів, а й найрозумніших індивідів. Домінантна особина має бути ліквідована, т.к. вона є загрозою особисто кожному за посередності. Справді, якщо згадати біографії великих учених, філософів, мудреців, рідко хто з них прожив життя спокійне та щасливе. Як каже східна мудрість, натовп сильного вб'є, розумного задушить, а середнього зробить своїм ватажком.
А як виглядає «людина розумна» у своїй професійній сфері? Колись у «Телефонній книжці» Є. Шварца мене збентежив такий вислів: «У мене багато знайомих лікарів. З них лікують найкраще ті, які дурні. Розумний, скептично налаштований лікар не вірить насамперед у медицину, крім того, хворому, і, нарешті, собі, що особливо небезпечно».
Дурний лікар? У російській суфікс «-оват» висловлює неповноту якості. Так що ж виходить, ідеальний лікар має бути хоч і не зовсім безглуздим, але й не розумним? Психологи кажуть: людина розумна – означає рефлексуючий, тобто розмірковуючий, всебічно аналізуючий, а отже, тому часто сумнівається і невпевнена. Хворий же схильний довіряти лікареві самовпевненому та рішучому, а саме ці риси притаманні людям недалеким і не зовсім компетентним. То, може, правий розумниця Є. Шварц?
А як бути з дурним учителем? Американський учений М. Корнель стверджує, що справді існує таке явище, як «горе з розуму», «прокляття знань», і найкраще викладають вчителі дурні. Прямо як у старому шкільному анекдоті – вчитель після уроку скаржиться колегі: «Пояснював, пояснював новий матеріал, вже сам усе зрозумів, а ці ідіоти в жодну».
Маю подругу, яка все життя пропрацювала в школі. Ні почесним, ні заслуженим учителем вона була – начальство звинувачувало її у дурних методах викладання, але діти її любили і поважали. Колись вона мені розповіла, що з молодших шкільних літ боялася слова «думати». Вона його не розуміла і зовсім губилася, не знаючи, що робити, коли вчитель на уроці закликав добре подумати над будь-яким питанням чи завданням. Вже сама ставши учителем, вона усвідомила, що дієслово «думати» справді дуже абстрактне і важке для розуміння.
Пам'ятаючи про дитячі переживання, вже у своїх уроках вона намагалася уникати цього слова, замінюючи його різноманітними синонімами: шукати спосіб, розглянути питання, намітити шлях вирішення тощо.
Також вона прибрала зі свого лексикону слово «складний», звернувши увагу на те, що частина дітей, почувши, що на уроці вивчається складний матеріал, відразу відключаються. І відбувається це не зі злісними порушниками, а просто з дітьми, які не вірять у свої здібності засвоїти всі ці премудрості.
Для розумних людей характерне нестандартне мислення, відкритість нових ідей. І водночас саме ці якості викликають недовіру оточуючих, здається, що витонченість думки приховує нещирість, а люди схильні вірити простодушності.
Напевно, минув час великих мудреців. А може, настав на нашій планеті час загального благоденства, коли просто немає потреби розумних правителів, політиків, економістів, філософів? Невже є попит тільки на дурних практиків, здатних вирішувати виключно нагальні проблеми?
Мав рацію С. Довлатов, який сказав, що повна бездарність нерентабельна, талант насторожує, геніальність викликає жах, а помірні здібності – найхідніша валюта.
