Пеґґі Ґуґґенгайм — одна з найвпливовіших постатей ХХ століття, чиїм іменем названо музей у Венеції, про яку знімають фільми та складають оповіді. У видавництві #книголав вийшла захоплива белетризована біографія Пеггі Гуггенхайм під назвою “Пеггі” — і ось декілька цікавих моментів із неї.
Хто така Пеґґі Ґуґґенгайм
Реклама.
Пеґґі Ґуґґенгайм — одна з найбільш значущих жінок ХХ століття. Колекціонерка, артдилерка, спонсорка, спадкоємиця двох найзаможніших єврейських династій і особа, що визначила сучасне мистецтво. Але є інша сторона її життя, про яку говорять не так часто.
Вона з’явилася на світ 1898 року в Нью-Йорку у забезпеченій сім’ї: її батько Бенджамін Гуггенхайм був підприємцем і походив із родини магната-гірничопромисловця, а мати Флоретт Селігман, була небогою Соломона Р. Гуггенхайма, промисловця і засновника Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Коли Пеггі виповнився 21 рік, вона отримала у спадок 2,5 млн доларів США (35 млн доларів США за нинішнім курсом).
Незважаючи на всі досягнення, Пеґґі не викликала загального захоплення. Для багатьох вона завжди залишалася недосяжною. Ніхто не міг зрівнятися з її достатком, колом знайомств, репутацією та екстравагантним стилем життя. В пам’яті одних вона щедра благодійниця, без якої ми не знали б багатьох художників та художниць, і не побачили б численні шедеври в галереях і приватних збірках. Для інших же — вона залишилася багатою жінкою, яка витрачає чужі кошти направо і наліво. Ребекка Ґодфрі разом із Леслі Джеймісон глибше досліджують особистість діячки у книзі “Пеґґі”.
Книга надає голос самій Пеґґі — як особі жіночої статі, доньці, сестрі, матері, людині, яка згубилась, але не перестає шукати. “Пеґґі” — нетипова біографія. Зазвичай ми говоримо тільки про старт і фінал її життєвого шляху: спадкоємиця двох заможних родин та артдилерка, колекція якої трансформувалась у музей. Авторки ж показують, що відбувалося “між” цими двома стадіями буття. Якою Пеґґі була до того, як стала однією з найвпливовіших особистостей у мистецтві ХХ століття? Ким вона є поза межами своєї прив’язаності до мистецтва?
Про родину
“Я — нащадок династії. Але я, проте, змогла стати лише дилетанткою. Моя сестра відома як вбивця. Ви здивовані? Можливо, ви праві. Можливо, про нас так тільки говорили. Для нас все тільки починалося”. Від першої особи Пеґґі розповідає, яким було її реальне життя. Протягом свого існування вона нерідко чула одну й ту ж фразу: “Але ж у тебе були всі гроші світу”. Та їй це не допомогло знайти справжню втіху.
З дитинства Пеґґі мала привілейоване виховання, де обоє батьків враховували кожне її прохання, та ніколи не відмовляли у будь-яких примхах. Таке виховання зовсім не гарантувало, що вона виросте незалежною та сильною особистістю із особистими цілями та прагненням досягти більшого – радше навпаки, очікували, що навіть у зрілому віці вона залишиться вимогливою дитиною. Однак сталося зовсім інше.
Коли Пеґґі було всього 14 років, її батько загинув на “Титаніку”, на якому мандрував зі своєю коханою, яку він приховував від усієї родини. Після його смерті, у дівчини ускладнюються відносини з матір’ю, яка не може пережити відразу дві трагедії: зрадницьку зраду і таку раптову смерть коханого чоловіка.
Надалі чекає не менше страждань: старша сестра Пеґґі, з якою вони були дуже близькі, померла під час пологів після п’яти викиднів, а молодшу звинуватили у вбивстві двох власних дітей (реальні обставини так і залишилися невідомими). Вже після того перший чоловік Пеґґі виявився аб’юзером, і відсудив у неї право опіки над сином.
Неодноразово Пеґґі втрачала близьких, і сама почувала себе так, ніби мусить перебувати у безперервному режимі виживання. Саме це стало її поштовхом робити те, що вона вміла і могла, і що хоч трохи втамувало біль, який був для неї майже нестерпним. Маючи кошти, Пеґґі почала вкладати їх у справу, якою сама захоплювалася, і присвятила цьому все своє життя.
Жінка, яка вірила у митців
Мистецтво завжди було частиною її життя: вона відвідувала галереї разом з батьком, дядьком чи вчителькою, розмірковувала про значення тих чи інших полотен, їхні сенси, колірну гаму й емоції, які вони викликають. Зростаючи в колах так званої еліти, яка і надавала дівчинці такі можливості, Пеґґі завжди перебувала серед мистецтва та мала дар по-справжньому його відчувати.
Віднайшовши свої стилі, що відгукувалися всередині найбільше, — сюрреалізм, експресіонізм, модернізм – і потоваришувавши із креативними людьми, Пеґґі знайшла свій спосіб долучитися до створення мистецтва.
Вона стала меценаткою паризької богеми: утримувала своїх друзів і подруг, доки ті присвячували весь час написанню книжок, картин чи створенню скульптур. Фінансувала їхнє проживання, харчування та навіть розваги у найдорожчих місцях міста, щоб світ якомога швидше побачив нові роботи, які виходять за межі людської уяви. Зокрема вона забезпечувала двох доволі відомих письменниць: Емму Ґолдман, яка також була політичною активісткою та відігравала значну роль у розвитку анархічної політичної філософії; та Джуну Барнс, яка була відзначена за свою творчість Американською академією мистецтв і літератури, але також була відомою журналісткою майже у всіх газетах Нью-Йорка, і не тільки.
Жанри, які підтримувала Пеґґі Ґуґґенгайм, тоді вважалися маргінальними та занадто експериментальними для широкої публіки, і саме тому мало хто наважувався їх підтримувати, та інвестувати у те, чого вони самі не розуміли. Пеґґі була тією, хто відкривав і популяризував невідомих творців і творчинь серед “непомітних” стилів. Згодом вона почала організовувати власні виставки, обирала так само непопулярних митців, які до цього не мали змоги ділитися своїм мистецтвом. Часто це були їхні дебюти: Пеґґі першою демонструвала роботи широкому загалу, таким чином відкриваючи ще невідомі імена. Тоді як зараз їх знає увесь світ: Жан Кокто, Генрі Мур, Ів Тангі, Александер Колдер, Антуан Певзнер та інші.
Пеґґі допомагала митцям і мисткиням не померти не лише від голоду, а й від рук нацистів. З початком Другої світової війни вона почала вивозити до Нью-Йорка, на свою батьківщину, твори мистецтва, колекцію, все, що мала. А ще допомагала виїхати й паризькій богемі, яка не могла зробити це самостійно.
Книга не може остаточно розставити всі крапки над і, але допоможе вам скласти власне уявлення про особистість найсміливішої та найепатажнішої колекціонерки в історії. Вона прожила нелегке життя, сповнене обмежень, стереотипів та упереджень, суспільних очікувань та потреби відповідати вимогам сім’ї.
“Статки давали їй змогу вирішувати значні проблеми, але ніяк не допомагали з найбільшими — втратою, родинними негараздами, відчуттям меншовартості”, — пише Ганна Клименко, експертка з музейної освіти, у передмові.
Зараз кожен може відвідати музей — одну з найбільш відвідуваних пам’яток Венеції, що містить колекцію Пеґґі Ґуґґенгайм. А прочитавши книгу — дізнатися про її історію з людськими переживаннями звичайної людини, яка сумнівається в собі й своїх діях. Її перші кроки у світ мистецтва започаткували шлях до нової епохи — зародження модернізму і розповсюдження його по всіх континентах. Як вона була покровителькою богеми, відкривала свою першу виставку та жила мистецтвом. Пеґґі показала, як жінка здатна змінити культурний світ. Вона мала 12 дядьків і ще більше кузинів, але саме через неї нам відоме ім’я Ґуґґенхаймів: вона провела міцну асоціацію Пеґґі = сучасне мистецтво. А її спадок продовжує жити й знаходити відгуки в нових творах нових часів.
