Торік у склепі однієї та литовських церков вчені виявили мумію дитини, яка загинула від чорної віспи у XVII столітті. Вчені Макмайстерського університету виявили всередині мумії один із найстаріших і найвідоміших зразків вірусу віспи, а також розшифрували ДНК цього вірусу. Це дасть змогу, впевнені вчені, дізнатися про історію епідемій та простежити, як еволюціонувала інфекція.
Необхідно відзначити, що віспа є надзвичайно заразною інфекцією. Смертність від захворювання досягає 90 відсотків, а у тих, кому вдалося вижити, після виразок на шкірі залишається багато рубців. Тільки в минулому столітті вірус віспи, відомий як Variola major, який є одним з основних збудників віспи, спричинив смерть близько 300-500 мільйонів людей. В даний час вважається, що медицині вдалося перемогти віспу, оскільки останній випадок зараження документально зафіксовано ще у жовтні 1977 року на території Сомалі. На глобальному рівні позбавитися інфекції вдалося завдяки масовій вакцинації, на яку лише за період 1967-1979 років було витрачено приблизно 300 мільйонів доларів.
Вченим вдалося отримати докази того, що віспа була справжнім бичем давнини після досліджень єгипетських мумій, вік яких становить близько 3-4 тисяч років. Фахівці виявили, що частина тіл була покрита рубцями, які дуже нагадували хворих на віспу, що з'являються на шкірі. У той же час, якщо вірити результатам нового дослідження, ці висновки передчасні та викликають серйозні сумніви.
Групі вчених на чолі з генетиком Хенріком Пойнаром, який добре відомий у наукових колах своїми роботами з вилучення з останків древніх людей ДНК патогенних організмів, вдалося з окремих фрагментів відновити геном вірусу Variola major. Вийшло це завдяки тому, що вчені скористалися методом збагачення гібридизаціі – використанням так званих РНК-приманок, невеликих молекул РНК, службовців для захоплення деяких ланцюжків ДНК. Як РНК-приманки в даному випадку були використані послідовності, характерні для вірусу натуральної віспи. Вони були закріплені на спеціальному мікрочіпі. Це дало змогу виділити виключно генетичний матеріал, що належить вірусу, а не організму померлої дитини, з мумії якої витягли ДНК.
Для повної реконструкції геному древнього штаму вірусу виявилося достатньо отриманих фрагментів. Крім цього, їх виявилося достатньо і для порівняння з геномами тих штамів, які з'явилися значно пізніше – у минулому столітті. На підставі даного дослідження вчені зробили висновок про те, що всі вивчені штами мають загального предка, який виник приблизно у 1588–1645 роках. Його поява збіглася з відкриттям Нового Світу, освоєнням нових територій та їхньою колонізацією.
За словами Пойнара, вчені мають тимчасову шкалу еволюції вірусів, що дозволяє встановити, чи були насправді зафіксовані історичні згадки про існування віспи, які йдуть у період Рамзеса V і датовані до 1500 року. Вчений зазначає, що це справді могли бути випадки віспи, проте їх досить легко переплутати з вітрянкою або кіром.
Дослідникам також вдалося визначити різні періоди еволюції вірусу. Одним із найбільш яскравих прикладів розвитку вірусу Variola major є вакцина проти віспи, яку розробив англійський лікар Едвард Дженнер. Йому вдалося в 1796 провести успішний експеримент з щеплення восьмирічному хлопчику коров'ячої віспи. У результаті дитина перенесла легку форму захворювання, і завдяки цьому її організм виявився несприйнятливим до вірусу чорної віспи. Цей випадок став початком поширення вакцинації як ефективний спосіб боротьби з інфекцією. З іншого боку, це спричинило розподіл вірусу на кілька штамів: безпосередньо смертельно небезпечного Variola major і Variola minor, який вражав переважно дітей на території Західної Африки.
Вчені-біологи не втрачають надії на те, що згодом їм вдасться відшукати й інші зразки вірусів віспи, які заражали людей на території Європи та порівняти їхню ДНК із геномом вірусу, виявленого в литовському склепі. Це дозволить як докладніше вивчити еволюцію вірусу, а й визначити його походження. Дослідникам вже відомо, що свій початок віспа бере приблизно 1650 року, але водночас, вони залишилися певні питання. Зокрема, невідомо, як вірус почав заражати людей, і яка тварина спочатку була його носієм.
Незважаючи на те, що віспу вдалося практично повністю знищити, все ж таки деякі її зразки дотепер зберігаються в лабораторіях російського наукового центру «Вектор», а також у центрах з профілактики та контролю захворювань у США. Вважають, що лабораторії є єдиним місцем, де вірус віспи досі існує, але Всесвітньою організацією охорони здоров'я розглядається питання про знищення всієї колекції зразків.
Проте проблема у тому, що можливість повернення інфекції зберігається досі. Саме тому керівництво наукових центрів упевнене в тому, що остаточно позбавлятися вірусу віспи поки що передчасно. Так, наприклад, в Меріленді, в інституті охорони здоров'я кілька років тому випадково виявили коробку, в якій були пробірки з вірусом віспи. А через те, що жодної гарантії того, що цей випадок є поодиноким, необхідно продовжувати дослідження вірусу, у тому числі й ті зразки, які допомагають простежити його розвиток.
