Фото: esarcato-apostolico-ucraino.it (ілюстративне)
Про інституцію, яка має згуртувати всіх українців – тих, що на своїй землі, і тих, що за кордоном, Володимир Зеленський казав ще у серпні цього року. Перебиралися різні назви – повернення, об’єднання, врешті маємо Міністерство національної єдності.
Це не перша спроба створити державну структуру, яка б займалася таким складним і більше філософським, ніж прикладним питанням. За часів Петра Порошенка в грудні 2015 року була створена Рада з питань національної єдності, а через рік був підписаний президентський Указ «Про пріоритетні заходи щодо сприяння зміцненню національної єдності та консолідації українського суспільства, підтримки ініціатив громадськості у цій сфері».
Як це вплинуло на наше життя, сьогодні важко сказати. Як до, так і з початком великої війни у державі присутні політичні, соціальні, мовні протиріччя. В той же час країна, де б їх не було, мала б називатися Утопією.
То що криється за поняттям “національна єдність”? Своїм баченням з Коротко про поділилися історики, соціологи, філософи, письменники.
«Національна свідомість і національна гідність»
Станіслав Кульчицький. Фото: facebook.com/Skulukrnet
Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, в.о. головного наукового співробітника відділу історії України 2030-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України:
– За останні понад 30 років наша історія розвивалася шляхом Майданів. Останній переріс у революцію. Це сталося тому, що президент, якого ми обрали, не мав тої гідності, якої чекав народ: відмовився від шляху до Європи і схилився перед Путіним. Революція була виступом громадянського суспільства за свій суверенітет, за свою гідність.
Для мене національна єдність означає передусім усвідомлення своєї суверенності. Усвідомлення, що рідна мова є державною мовою, що ми маємо своє місце в історії і воно позначене тисячолітнім розвитком. Тобто національна єдність – це національна свідомість і національна гідність. Будь-яка людина повинна бути чесною, мати совість, благородство у вчинках. Це гідність суто суб’єктивна. Але на тих же засадах має будуватися єдність у гідності нації.
«Міфотворчість радянської епохи»
Євген Головаха. Фото: suspilne.media/Владислав Кравець
Євген Головаха, доктор філософських наук, директор Інституту соціології НАН України:
– Мені термін «єдність» взагалі не дуже подобається. Це поняття не є науковою категорією, а швидше міфотворче. Краще казати про інтеграцію, консолідацію – за цими поняттями стоїть певний сенс. Але такі слова складні у вжитку, тому використовується така собі метафора. Хоча насправді єдність – це однотипність, коли немає відмінностей між окремими елементами. А щоб суспільство розвивалося, інтегруватися мусить різноманітне.
Фетишування єдності походить з радянських часів, коли на кожному стовпі писалося про єдність партії та народу, єдність усіх національностей, радянських республік, єдність громадських утворень, спрямована на соціалістичний курс. Людям нав’язували міфологію, яка утверджувала одноманітність, і люди не почувалися, що живуть повноцінним життям.
Чи можна говорити про національну єдність у Америці? Звісно, ні, бо там все дуже складно. Різні народи і народності, різні раси, різні штати з різними законами, політичними спрямуваннями, рухами і звичаями. Але все це дуже вдало інтегроване у єдину державу насамперед для задоволення власних інтересів людей. Люди розуміють, що в такому об’єднанні вони більше досягнуть для самих себе, зможуть самореалізуватися. Тому там не присутні намагання досягти національної єдності.
«Це повага до свободи вибору мислення і способу життя»
Олексій Якубін. Фото: instagram.com/jacubin
Олексій Якубін, кандидат наук, старший викладач кафедри соціології факультету соціології та права «Київського політехнічного інституту», член Міжнародної асоціації політичних наук:
– Ні політична наука, ні філософія не мають чіткої позиції щодо національної єдності. Є концепція єдності як подібності, коли всі дивляться в один бік і говорять однакові гасла. А є концепція єдності різноманітностей. Тобто згуртованості людей у їх свободі вибору мислення і способу життя.
Коли говорити про ліберальний підхід, а ми все-таки будуємо ліберальну демократію в концепції Європейського Союзу, то там єдність сприймають як єдність прав і свобод, які даються громадянам. Немає образу умовно правильного існування. Кожен живе і міркує, як вважає за потрібне. Єдність у тому, що це поважають. Правильно – неправильно живеш, добре – не добре, але це свобода людини в межах, коли вона не зазіхає на свободи інших людей. Такий підхід закладений у конституціях багатьох держав і в Конституції України також.
Радикальне тлумачення поняття “єдність”, як це було в тоталітарних або автократичних режимах, себе давно дискредитувало. Імперії, де всі мали однаково дивитися на минуле і майбутнє, де нав’язувалися догми, не дуже добре закінчувалися. Коли Леся Українка у своїй праці «Державний лад» досліджувала, що скріплює держави, то на прикладі Швейцарії, де чотири народи розмовляють чотирма мовами, показала, що це не єдність за національною ознакою і не єдність за мовою, а єдність права і свободи. «Найвільнішою державою можна назвати таку, де люди мають всі людські і громадські права, які тільки встановлені на світі. Людські права – се ті, які належать кожній людині окремо, а громадські – ті, що стосуються до цілої громади людей. Запевне, і ті, і другі дуже тісно сплетені межи собою», – міркувала Леся.
Я не знаю, про що думають чиновники, коли говорять про національну єдність. Наша проблема в тому, що, коли знову і знову витягується ця тема, концепт використовується без розуміння його суті. Нове міністерство, мені здається, буде просто міністерством діаспори, комунікуватиме з українцями за кордоном. Бюрократичними методами не можна створити єдність, Європа в цьому вже переконалася на досвіді останніх 150 років.
«Визнання суспільством непорушних цінностей»
Андрій Курков. Фото: facebook.com/andrei.kurkov
Андрій Курков, письменник, публіцист:
– Національна єдність – це мрія про монолітне суспільство. Реалістична національна єдність – це, мабуть, визнання всіма в суспільстві непорушних цінностей – територіальна цілісність держави, демократія, права людини. Для того, щоб визнання всіма цих цінностей відбулось, треба довго і серйозно працювати і політикам, і громадським діячам, і вчителям, і викладачам вишів. Але, перш за все, політична еліта повинна показувати приклад відстоювання тих самих цінностей, а політична боротьба повинна йти в питанні – в який спосіб досягати і відстоювати все це?
Існування протягом довгого часу проросійських політичних партій та сил входило в протиріччя з ідеєю національної єдності так само, як існування Московського патріархату. Директиви тут мало допоможуть. Але можуть допомогти невпинна робота і визнання того, що люди мають право бути різними – за походженням, за вірою, за рідною мовою тощо. Але нацією вони будуть себе вважати саме тому, що в них є спільні головні цінності.
Источник: kp.ua
