Ультрамарафонець Андрій Ткачук: З’явився у ТЦК за сім днів до 24 лютого 2022 року

Фото: kamyanske.com.ua

Українець Андрій Ткачук, відомий як «Блукач», став найкращим у світі у добовому забігу. У французькому містечку Альбі він здобув перемогу в ультрамарафоні, обігнавши найближчого суперника, норвежця Йo Інге Норума, на 9 кілометрів! За 24 години Андрій здолав 294,062 км.

І це дивовижне звершення. Його біографія заслуговує на екранізацію – він б’є рекорди, незважаючи на перенесену тяжку хворобу серця, яка, здавалося б, назавжди ставить крапку на кар’єрі. Крім того, «Блукач» воював на лінії фронту, що також позначилося на здоров’ї. Про заохочення, прагнення та власне бачення теперішніх подій Андрій поділився з журналістом Коротко про.

На фініш прийшов пішки, не турбуючись про результат у кілометрах

– Ви світовий чемпіон з добового бігу. Що для вас означає це досягнення?

-Реалізація однієї з мрій.

– Як вам вдалося пройти дистанцію? У які моменти було найскладніше? Як часто мозок кричав «зупинись, досить»? Що допомагало знайти в собі сили, щоб бігти далі?

– Такі старти завжди є непростими, і цей не став винятком. Перша «криза» настала досить швидко – вже на третій годині забігу. Далі додалася дія досить високої температури, як для нашого клімату в середині жовтня, а саме: +24 у затінку. Необхідно було терпіти, поки сонце не зайде на ніч. Іноді заважали пухирі на ногах. Але в цілому вдавалося досить добре долати дистанцію.

Коли мозок «втомлюється», його можна стимулювати кофеїном або іншими спортивними енергетиками, періодично виливаючи на голову 0,5 л холодної води. Але після 20-ї години старту вже втомився досить сильно, і я почав боротися з бажанням подрімати. Кофеїн на той час не допомагав, найближчий конкурент був досить далеко, і десь із 22:20 від початку старту мені захотілося пройтися пішки. І я пішов. Після того ще спробував перейти на біг, але ноги були категорично проти такої можливості. Так до самого фінішу вже йшов, особливо не хвилюючись за результат у кілометрах.

– Забіг тривалістю у 24 години – це більше психологічне випробування чи фізичне?

– Це рівновага між фізичною та психологічною готовністю рухатися 24 години у тому темпі, який тобі підходить.

– Що відчувало ваше тіло і психіка після 24 годин бігу? Які це відчуття?

– Що справу зроблено і перемогу отримано. Вболівальники та учасники інших збірних підтримували протягом усього забігу, і наприкінці мене теж вітали – відчуття в той момент, звичайно, були чудовими.

Перший на п’єдесталі – Андрій, друге місце у норвежця, який програв українцю 9 кілометрів. Фото: instagram.com/brodiahaandrii

Любить зазирати за межі власних можливостей

– Усе своє життя ви бігаєте вражаючі дистанції. Що вам дає біг? Що це за відчуття?

– Мені подобається бігати. Подобається відчувати, як тіло переміщається у просторі за допомогою бігу. Любить зазирати за межі власних можливостей… І любить перемагати.

– Ви встановили безліч рекордів, але який для вас найважливіший?

– Гадаю, його ще поки немає.

– Усе своє життя ви мали проблеми із серцем. І при цьому стали легендою в бігу на довгі дистанції. Як вам це вдалося? Ви поєднали речі, які, здавалося б, поєднати неможливо. Чи вважаєте, що ви та людина, яка довела, що неможливе теж можливе?

– Якраз наявність тієї проблеми саме й спонукала мене до довгих дисциплін на витривалість, де результат особливо сильно не залежить від секунд чи хвилин, які ти витрачав на стабілізацію свого пульсу. Весь цей час я просто ходив по «тонкій кризі» і балансував між спортом та здоров’ям. Переконаний, що таке робити досить небезпечно для життя будь-якої людини, тому точно б не порадив комусь це повторювати.

Чемпіони світу-2025 з добового бігу – британка Сара Вебстер та Андрій Ткачук. Фото: sport.ua

Війна навчила цінувати життя

– Як спорт допомагав вам в адаптації до армійських навантажень?

– На початку служби моєї спортивної форми цілком вистачало для щоденних військових буднів. Але з кожним місяцем вона втрачалася. Участь в ультрамарафонах ще й дуже підготувала психологічно до труднощів на фронті.

– Біг як елемент психологічної реабілітації після побаченого на війні – наскільки це хороший інструмент? Чув, що багатьом він справді допомагає переживати важкі моменти в житті та на службі.

– І біг, і будь-яка інша активність, що допоможе відволіктися від пережитого на війні, має право на існування як елемент психологічної реабілітації. Тут уже лише справа смаку та особистих вподобань, бо комусь більше подобається плавання, комусь велосипед, інші знаходять спокій у створенні чогось власними руками тощо.

– Ви приєдналися до армії в один із найжахливіших моментів цієї війни, коли ворог був уже під Києвом. Що ви тоді відчували, коли приймали для себе таке рішення?

– Того, що буде нова і серйозніша активність на сході, я чекав ще з осені 2016-го. Наприкінці 2021-го та на початку 2022-го це вже стало очевидно, тому я не зареєструвався на жоден старт у 2022 році. І ще за тиждень до 24 лютого з’явився до свого ТЦК, щоб дізнатися, чи візьмуть мене цього разу до армії, якщо щось почнеться, чи знову відмовлять, як у 2014-му… Масштаб вторгнення у лютому 2022-го просто в рази перевершив мої очікування – це й була головна несподіванка.

– Як служба в армії змінила вас?

– Ні, не бачу в собі жодних змін, які були б пов’язані зі службою в армії. Хіба що в цей період нарешті в мене була діагностована моя вроджена проблема із серцем та успішно прооперована й усунена. Це дало мені можливість більш вільно та невимушено бігати. Можливо, почав більше цінувати життя і помічати якісь приємні дрібниці навколо, що пов’язано з військовим досвідом, коли твоє життя може обірватися будь-якої миті.

– Що мотивувало не здаватися у ті часи, коли ви були у ЗСУ?

– Потрібно ж було виконувати поставлені перед нами завдання. На щастя, у мене постійно так складалося, що в якихось надзвичайних чи критичних ситуаціях я не опинявся. Тому не можу сказати, як би все було за тих чи інших обставин.

– Ви людина, яка захоплюється історією. А отже, і знає чимало… Що, на ваш погляд, буде важливим для нашої країни, коли війна закінчиться?

– Найважливішим буде нарешті обрати по-справжньому українську та патріотичну законодавчу та виконавчу владу. Якій доля країни буде справді важливою, а не чергових «заробітчан» на п’ять наступних років.

– Про що мрієте зараз?

– Якщо йдеться про особисту мрію, а не колективну (а вона у всіх українців зараз одна), то тоді про те, щоб побити світовий рекорд у бігу на 24 години.

На чемпіонаті перемозі Андрія (з бородою у центрі) раділа вся збірна України. Фото: instagram.com/brodiahaandrii

Непросте питання

– Як людина, яка пройшла службу в армії, як би ви охарактеризували нинішній стан нашого суспільства?

– Найбільшою проблемою нашого суспільства є тотальне лицемірство, яке полягає, з одного боку, у поширенні відео, що дискредитують мобілізацію, з одночасним «дякую нашим захисникам». Цими протиріччями вміло маніпулює ворог, тоді як реальні захисники не вічні та вимагають постійної заміни.

У країні достатньо мобілізаційного ресурсу для справедливої ротації: наприклад, можна було б мобілізувати нову хвилю у 2023 році, якісно навчити хлопців, щоб замінити у 2024-му тих, хто воює з 2022-го. І так по колу з наступними хвилями.

Те, що це не було зроблено тоді, це виключно питання відсутності політичної волі нашого політичного керівництва та постійне загравання з виборцями. «Купання у теплій ванні» електорату безглуздими заявами зразка 2022-2023 років: «війна закінчиться через 2-3 тижні», «ракет у москалів ще на 2-3 масованих удари», «економіка росії впаде через 2-3 місяці», «кава та вино у Криму». І цивільні думали, що немає сенсу йти до армії, коли все ось-ось закінчиться.

Небажання приводити мобілізаційне законодавство до ладу, щоб не втратити рейтинги. Постійні корупційні скандали, з відсутністю реального та суворого покарання для корупціонерів. Постійні ІПСО кремля, які чітко грають на цих темах та емоціях більшої частини суспільства, яка не здатна відрізнити фейк, згенерований ШІ, від реального відео чи фото… Якщо коротко, то я це бачу так.