Це можна називати і родовим прокляттям, і поганою кармою. Так чи інакше, всі ми стикалися і з тим, і з іншим поняттям як у пресі, так і в літературі та кіно. А наскільки реальні в нашому житті родові прокляття та погана карма?
Я відповім так: для кожного з нас реально те, у що він вірить. Попит народжує пропозицію, а чи не навпаки. І якщо судити за тією кількістю магів і провидців, які регулярно миготять у пресі, вірить дуже і дуже багато хто.
А чи замислювалися ви про те, чим з погляду пересічного обивателя є так звана карма?
Родове прокляття – по суті, це серія аналогічних подій, що повторюються в межах однієї сім'ї з покоління до покоління. Такими може бути захворювання, рання насильницька смерть, схильність до суїциду… Загалом, негативні прояви.
Але бувають і позитивні моменти: коли всі члени роду мають схильність до певного виду діяльності. Акторські династії, династії лікарів, вчених, бізнесменів, вчителів. Буває так, що люди намагаються вибрати собі інше поле діяльності і все-таки повертаються туди, де вони можуть найяскравіше себе проявити. Таке собі родове прокляття зі знаком плюс.
Німецький вчений-психотерапевт Берт Хеллінгер розробив методику роботи з інформаційним полем роду людини. Згідно з його теорією, кожен з нас є членом свого Роду. У самій людині закладено досвід усіх її предків — як позитивний, і негативний.
Саме негативний досвід предків і неправильно збудовані кимось із них відносини, закладені в інформаційному полі роду, і формують погану карму. Або просто — надають можливість наступному поколінню розв'язати завдання, не вирішене попереднім. Так само з покоління до покоління передаються духовні основи та можливості для подальшого розвитку.
Згідно з теорією Хеллінгера, кожен член роду має рівне з іншими право на належність. Виключений або забутий член роду прагнутиме нагадати про свою долю. Це може бути дитина, яка померла в дитячому віці, людина, яка померла насильницькою смертю. Інформаційне поле предка, сплітаючись із полем молодшого члена роду, змушує його несвідомо вибудовувати навколо себе схожі обставини.
Наприклад, існує забобони, що забороняє називати дитину на честь померлого родича або брата, сестри, які померли в дитинстві. У своїх дослідженнях, які багато хто може назвати містичними, Берт Хеллінгер обґрунтував причину, чому так справді робити не можна.
Як правило, батьки називають молодшу дитину на честь померлого старшого, щоб хоч якось компенсувати свій біль втрати. Так вони певною мірою обманюють себе, намагаються жити далі, ніби цієї втрати й не було. Померлому мало дістається ні пам'яті, ні імені. Замість нього живе інша людина, і енергія роду, яка мала б давати йому життєву силу, зникає. Для живого згодом це загрожує депресією та підсвідомим прагненням до суїциду.
Ось звідки береться погана карма, хороша карма та родові прокляття – це накладення помилок та досягнень предків на долю людини.
