У багатьох організаціях є можливість отримувати зарплату двічі на місяць. Перша частина зазвичай називається “авансом”.
Якщо є можливість вибирати, то багато хто часто відмовляється від авансу, мотивуючи це тим, що «краще вже все й одразу, а то потім у день зарплати отримуєш у два рази менше». Або, наприклад, «ні, не треба, бо я все витрачу».
По-перше, давайте разом подумаємо, а чи це аванс. Зазвичай зарплату за місяць платять на початку наступного місяця. Ну, наприклад, зарплату за серпень виплачують на початку вересня. Комусь – п'ятого, комусь – десятого. Не суть.
Дата авансу припадає приблизно на середину періоду між зарплатами. Приблизно число на 20 поточного місяця. Що ж виходить? Ми чесно відпрацювали більшу частину місяця, отримуємо ПІСЛЯ цього половину зарплати і це називається «авансом»? Та ми вже заробили ці гроші! Який, пробач Господи, аванс?!
Автор, наприклад, із задоволенням отримував би зарплату хоч щоп'ятниці за минулий тиждень. Щодня – це для постійної роботи надто: навіщо так сильно засмічувати виписку по банківському рахунку. Але раз на тиждень – чому ні?
Усі, хто активно цікавиться темою досягнення фінансового добробуту, вже, напевно, якщо не прочитали, то хоча б чули про книгу Роберта Кійосакі «Багатий тато, бідний тато». Однією з головних тез, на обмусолювання якої Роберт Кійосакі не шкодував ні чорнила, ні паперу, є знамените «заплати спочатку собі». Що ж, побачимо, кому ми платимо, відмовляючись від авансу.
Насправді вигода від отримання (і, відповідно, нестача від неотримання) авансу може бути дуже легко порахована. Допустимо, ваша зарплата – 1000 динарів на місяць. Допустимо також, що у вас є надійний знайомий міняла, який приймає гроші на зріст на тиждень під 5% річних.
Тоді, якщо ви отримаєте 500 динарів на 2 тижні раніше, можете до дня зарплати заробити приблизно 1 динар (500 динарів помножити на 5% річних, розділити на 365 днів на рік і помножити на 14 днів).
Не бозна-які гроші, скажуть деякі. Можливо. Додам тільки, що насправді різниця між цими двома сценаріями становить 2 динари: ви або отримуєте цей динар (плюс один), або не отримуєте, а отже, втрачаєте його (мінус один). Ви можете витратити один динар зверху, або повинні взяти цей один динар «зі своїх». Тонкий неочевидний момент.
Подумайте над ним хоча б хвилину, перш ніж почати сперечатися. Якщо таки хочеться сперечатися, розглянемо ще один приклад. Припустимо, ви граєте в якусь гру на рахунок. Наприклад, у настільний теніс. Допустимо, рахунок 7:5 на вашу користь. Якщо ви виграєте наступну подачу, рахунок стане 8:5 на вашу користь, якщо програєте – 7:6. Нема ситуації «знов 7:5» після чергового розіграшу. Або “вгору”, до 8:5, або “вниз”, до 7:6. У ситуації «7:5» є лише два можливі продовження: або «8:5», або «7:6». У першому випадку ваша перевага становитиме 3 очки, у другому – скоротиться до 1 очка, і РІЗНИЦЯ між цими двома сценаріями – ДВА, а не одне очко.
Якось в Інтернеті автор бачив банер – анімований GIF. Насправді анімованим був лише напис із двох частин, фон був статичним. На фоні були зображені четверо чоловіків у штанях із підтяжками та білих сорочках – у стилі Америки 30-х років 20-го століття. В одного, якщо не помиляюся, була лопата, в інших, можливо, були ще якісь інструменти… Вони були помітно різного зросту та комплекції – як «товстий і тонкий», тільки в квадраті: один високий і худий, інший – маленький та широкий тощо. Всі вони тримали руки схрещеними на грудях і досить самовпевнено дивилися вперед. Перша частина миготливого напису гласила: «Ми можемо і працювати». Друга – «Ми робимо це лише за гроші».
Так що, дорогі мої фрілансери, вранці – гроші, увечері – стільці. Ну, або на крайній випадок: увечері – гроші, вранці – стільці. І довіряйте собі: довіряйте собі у питаннях фінансової дисципліни, довіряйте собі у тому, що зможете випити стільки вина, скільки смачно та корисно, а не стільки, щоб наступного дня розколювалася голова. Явища різні, але психологічно – у чомусь схожі.
Бувають, звичайно, випадки, а то й цілі періоди у житті, коли доводиться віддаватися за обіцянки, але це вже зовсім інша історія.
