70-річний дзюдоїст Юрій Кулєшков: Захист дисертації — напруження, рівне змаганням

Фото: ФБ Федерація дзюдо України

Юрій Кулєшков, доцент Центральноукраїнського національного технічного університету в Кропивницькому, здобув срібну нагороду на Суперкубку Іспанії з дзюдо серед ветеранів. Науковець представляв Україну у віковій групі М9 (від 70 до 74 років) і ваговій категорії до 73 кг.

Юрій Кулєшков став одним з найдосвідченіших атлетів на турнірі. Участь науковця викликала оплески в усіх присутніх учасників, а їх було більше сотні – це представники Іспанії, Франції, Андорри та інших держав Європи.

Про нагороду, науку, спорт і прагнення Юрій Володимирович Кулєшков поділився в інтерв’ю Коротко про.

Якщо не підеш на заняття – а що далі?

– Юрію Володимировичу, що у 70 років мотивує вас виходити на татамі проти опонентів, котрі часто значно молодші за вас?

– Якщо стисло: то підтвердити собі, що ти ще спроможний, що ти ще чогось заслуговуєш. Звісно, ми всі намагаємося певним чином подовжити свою «юність». Інакше не вийде. В іншому випадку – це коли майже миттєво, за короткий час стаєш безсилою старою людиною.

– Чи були випадки, коли говорили собі: «досить, більше не виступатиму»? І що змушувало продовжувати?

– Звісно, як і у всіх, є певні негаразди і в психологічному тиску, і у фізичному стані тіла. Але якщо не підеш ти на тренування, а що потім? Потім – все…

– Чому саме дзюдо? Ви в спорті вже більше ніж пів століття…

– Дзюдо – один з найбільш інтелектуальних видів єдиноборств. Звісно, без сили, без вправності, без енергії навряд чи ти досягнеш успіху. Але щоб добре виконати прийом, чітко, з великою швидкістю, перед його виконанням потрібно розслабитися. Якщо м’язи постійно в напруженні, цього не вийде зробити.

У 1965 році переглянув відомий фільм «Геній дзюдо». Там є головний момент. Засновник дзюдо Дзигоро Кано гуляв садом. У цей час падав сніг, і він спостерігав, як тонка пружна гілочка згиналася під вагою снігу, і здавалося – зараз зламається. І раптом якимось чином випрямилася, скинувши велику кількість снігу. У цьому основний принцип дзюдо: «піддавшись – перемогти».

Без точності рухів і поєднання іноді суперечливих принципів досягти перемоги важко.

– У вашій науковій діяльності так само, як і в спорті?

– Так, джерелом будь-якого прогресу є подолання суперечностей. У мене 35 патентів на винаходи. Усі вони спрямовані на вирішення певних технічних суперечностей.

– А чи було коли-небудь бажання покинути спорт заради науки чи науку заради спорту?

– Навіть була пауза у спорті – близько 25 років. Тоді я повністю заглибився в наукову працю.

У фінальній сутичці Юрій Кулєшков на рівних змагався з досвідченим іспанцем, але поступився. Фото: ФБ Федерація дзюдо України

Швидкість уже не моя сильна сторона

– Який прийом вважаєте для себе коронним і чому?

– UCHI MATA (підхоплення під одну ногу) – на мою думку, один з найбільш ефектних і водночас найбільш технічно складних прийомів. Дуже багато елементів потрібно поєднати у витвір мистецтва з дзюдо за короткий час.

В цілому, у моєму арсеналі досить багато прийомів: передня підсічка, задня підсічка (не менше трьох варіантів), зачіп зсередини під однойменну ногу, кидок через стегно. Деякі прийоми, на жаль, випали з практики через об’єктивні фізичні причини, які, звичайно, з’являються у літніх людей, зокрема, зменшення рухливості колінних суглобів, а саме – кидок з колін через спину.

Деякі прийоми продовжую вивчати і удосконалювати. Зокрема, цілий ряд підсічок – передня, бокова, в темп кроків, підсічка зсередини під однойменну ногу. Ці прийоми, на перший погляд, надзвичайно прості, але щоб з’явилося так зване «відчуття прийому», його потрібно повторювати сотні разів.

– Що найчастіше вражає ваших суперників? Швидкість? Тактика? Витримка?

– Питання не до мене, а до опонентів. Швидкість – вже не моя сильна сторона. Раніше відзначали фізичну міць.

– Спорт постійно змінюється. Дзюдо і самбо, наприклад, взагалі стали іншими. Чому це відбувається і в чому це помітно для вас?

– Для мене дуже помітно, як ніколи, оскільки з’являються обмеження, зумовлені об’єктивними віковими факторами. Змушений вивчати нові прийоми, змінювати тактику, стратегію. Взагалі цілий набір проблем, яких раніше не було. Одні з найбільш неприємних – швидка втрата витривалості.

Юрій бере не швидкістю, а тактикою і досвідом. Фото: ФБ Федерація дзюдо України

Дзюдо – це також наука

– Чого спорт навчив вас як людину, а не як спортсмена-чемпіона?

– Від природи я досить спокійна, навіть пасивна людина. Відповідно до соціоніки – типовий інтроверт. Це тривалий час суттєво заважало розвиватися в майстерності. Спорт, спілкування зі справжніми спортсменами значно допомогли в цьому плані, у плані подолання цих не дуже приємних рис. Адже дзюдо – це хоч і не бокс, де тебе з усієї сили б’ють по обличчю, але коли тебе все ж таки намагаються кинути або задушити, то потрібно щось робити, якось виходити з цього положення. Підставляти іншу щоку для удару супротивника – звичайно, не вихід. А тому потрібні зовсім інші якості – певна напористість.

Хоча так і не досяг тих рис, які властиві деяким спортсменам. Вони виходять на татамі змагатися надзвичайно агресивно. На ЧЄ в Ризі цього року німець навмисно вкусив мене за руку. Це настільки здивувало, що навіть не повідомив про це судді.

– Відчуваєте себе людиною з «подвійною спадщиною»? І як науковець, і як спортсмен?

– Так, насправді так. І це в деякі моменти допомагає. Хоча ці сфери діяльності знаходяться на різних рівнях.

– Що важче: виховати науковця чи спортсмена?

– Вважаю, що спортсмена. Кожне змагання – це для мене дуже велике напруження. Напруження, викликане тим, щоб не підвести, виправдати сподівання. З’явився страх отримання травм, оскільки чітко розумію, що серйозна травма – це, скоріш за все, кінець цього етапу життя.

Хоча не менше, а можливо, навіть більше напруження при захисті дисертацій: адже на шальках терезів – роки й навіть десятиліття досить наполегливої, часто монотонної праці.

– Яка наукова робота принесла вам найбільше задоволення?

– Під моїм керівництвом захистили кандидатські дисертації 6 людей. І ще є свої дві. У кожній досить складній роботі – частина душі, здоров’я, певних обмежень у звичайному житті.

– У вас 250 наукових робіт і 8 написаних підручників. Який для вас найважливіший і чому?

– Найбільш глобальною була робота і результат, що стосуються докторської дисертації: десятки статей, понад 400 сторінок самої дисертації. Велика робота при написанні першої монографії, приблизно того ж обсягу.

– Ви – науковець. Чи вважаєте ви дзюдо наукою? І якщо так, то яка формула описує ідеальний прийом?

– Звичайно, швидкість, сила, витривалість, майстерність у виконанні прийому, певна «військова хитрість». Надзвичайно важливо змагатися не окремими прийомами, а комбінаціями з прийомів: перехід від однієї до другої дії і так далі. Не вдалася перша спроба атаки, противник при цьому змінив свій стан (стійку, захвати) – миттєво переходимо до іншого, відповідно до стану противника. Це дуже складно, комбінації напрацьовуються роками. Використання контрприйомів. Вершина майстерності: навмисно показуєш, що будеш виконувати один прийом – противник при цьому відповідно реагує і тим самим заводить себе в пастку, і ти виконуєш контрприйом.

У звичайному житті Кулєшков – людина не агресивна, але у спорті свої правила. Фото: ФБ Федерація дзюдо України

У людини має бути прагнення

– Що найважливіше для вас у спорті? Медалі, здоров’я чи спілкування з однодумцями?

– Усе разом. Медалі та перемоги мотивують до подальших тренувань. Надзвичайно приємне в цьому віці спілкування. Уже немає тієї агресії, усі спортсмени, що залишилися, – цікаві люди, які, зазвичай, досягли значних успіхів у житті в тій чи іншій сфері діяльності. Завжди підтримують тебе морально. Щиро від усього серця радіють твоїм успіхам, і не лише на татамі. У багатьох велике почуття гумору: постійно тебе по-доброму підколюють, постійно потрібно бути в тонусі, відповідати адекватно, а то затопчуть.

Що стосується здоров’я, звичайно, це так, адже дзюдо створювалося як «система фізичного, розумового та морального виховання, заснована на принципах максимальної ефективності та взаємної вигоди».

– Ваш приклад надихає і колег, і студентів. Яку головну пораду ви могли б дати тим, хто все життя «відкладає на потім»?

– На мою думку, безпосередньо це не працює. Потрібен безпосередній контакт у спортзалі, давати конкретні поради та технології, що для цього потрібно, і як зробити, щоб досягти певних успіхів. Це відбувається на моїх очах. Тренер у клубі, де я тренуюся, постійно ставить мої досягнення в приклад. Але велика різниця у світогляді, у віці є перешкодою для молодих людей. Як викладач, часто ставлю питання: «Чи можна людину чомусь навчити?» Ні, можливо тільки навчитися, тобто докласти максимум зусиль, звичайно, за підтримки наставника, виконуючи його поради, рекомендації, і тут може спрацювати його приклад.

– Чи є якась мета, якої ви ще не досягли, але дуже хотіли б це зробити?

– Хочу офіційно стати рекордсменом України в номінації «Перший доктор технічних наук, професор, який став світовим чемпіоном з боротьби». Заявка вже пройшла експертизу, але для реєстрації потрібно майже 30 000 грн. Для мене надзвичайно велика сума. Спроба залучити спонсорів була безуспішною. Може, якимось чином через ЗМІ вийде (усміхається)? Адже людині потрібне якесь прагнення. Але якщо ні – не страшно.