Є люди, які відмовляються визнавати свої помилки. Вони можуть відкидати очевидне, маніпулювати фактами та шукати підтвердження від знайомих лише для того, щоб відстояти свою позицію. Така поведінка не завжди є просто впертістю. Часто за нею приховується глибший психологічний захист — щит від вразливості, що випливає зі страху здатися слабким або некомпетентним. Визнання цього не змінює реальності: довести їхню неправоту практично неможливо, повідомляє Ukr.Media.
Чому вони не визнають своїх помилок?
Усі час від часу помиляються — це природна частина життя. Більшість людей, хоча й з деякими труднощами, можуть прийняти, коли інші мають рацію, якщо аргументи переконливі. Однак існує група людей, для яких сама думка про те, що вони помиляються, здається майже травматичною. Такі люди можуть щиро вірити в свою непогрішність. Навіть коли їм пред'являються докази протилежного, вони вдаються до заперечення.
Причини цього можуть бути різними. Часто коріння сягає дитинства, де за помилки карали, а право бути вразливим не визнавали. Однак заглиблюватися в це коріння не завжди доречно, особливо в професійних чи сімейних стосунках. Важливіше прийняти той факт, що деякі люди не визнають власних помилок, і вам, можливо, доведеться співіснувати з цією реальністю.
Суперечки з таким типом особистості виснажливі та марні. Вони постійно шукатимуть підтвердження власної точки зору. За потреби вони спотворюватимуть події, замінюватимуть «два по два» на «вісім» і все одно підтримуватимуть свою правоту. Їхні дії не спрямовані на те, щоб особисто вас образити, а є спробою захистити свій світогляд.
Як це виглядає на практиці?
Такі особи:
-
Часто змінюють підрядників або партнерів. Здається, ніхто не виправдовує їхніх очікувань.
-
Говоріть негативно про колишніх колег. Хоча в цьому може бути частка правди, якщо мантру «всі погані, а я правий» часто повторювати, це служить попереджувальним знаком.
-
Важко реагують на критику, навіть якщо вона конструктивна. Спочатку можуть здаватися відкритими, але з часом стає очевидним, що вони схильні «замикатися».
-
Ставлять високі вимоги до себе та інших. Вони часто стверджують, що все має бути бездоганно, і звертають увагу на дрібні деталі.
Важливо пам'ятати: кожна з цих характеристик не є сама по собі діагнозом. Спостерігайте за загальною картиною. Якщо ситуації, в яких людина стикається з критикою або необхідністю визнати помилку, постійно завершуються відвертим запереченням, це підтверджує патерн «вічної правоти».
Що робити: два сценарії
Перший варіант — піти. Іноді зміна оточення — єдиний спосіб захистити своє психічне та фізичне благополуччя. Якщо спілкування з такою людиною викликає у вас почуття виснаження, гніву, розгубленості або сумнівів у власній компетентності, це тривожний сигнал. Тривале перебування в такому стані може підірвати вашу самооцінку.
Якщо можливо, завершіть співпрацю якомога професійніше: завершіть невирішені питання, передайте проекти та поясніть причину розриву як різницю в підходах, без емоцій чи звинувачень. Конфлікти та «спалені мости» навряд чи принесуть полегшення та можуть лише ще більше ускладнити ситуацію.
Другий варіант — залишитися та змінити свій підхід до комунікації.
Сліпе виконання кожної вимоги — неправильний шлях. Це не лише шкодить проєкту, але й ставить вас у вразливе становище: якщо проєкт провалиться, ви будете винними. Ваша роль як спеціаліста полягає у виявленні ризиків та пропонуванні рішень, а не у тому, щоб стати «примхливим виконавцем».
Найкраща стратегія — представити цінні ідеї таким чином, щоб людина сприймала їх як свої власні. Такий підхід є складнішим, вимагає психологічної гнучкості та терпіння, але дає шанс зберегти як стосунки, так і результат.
Практичні методики:
-
Ставте навідні питання, які підведуть їх до бажаного висновку.
-
Розширте їхні ідеї, виявляючи повагу: «Це цікава думка; якби ми додали трохи більше цього, ми могли б…»
-
Сперечайтеся, виходячи з переваг, які вони цінують, навіть якщо вони здаються вам незначними.
Майте на увазі, що таке спілкування вимагає зусиль. Виділіть додатковий час та енергію, якщо вирішите залишитися. Встановіть особисті межі: чітко визначте час зустрічей, а після складних розмов дозвольте собі перерву — прогулянку, фізичні вправи або час із людьми, які вас підтримують.
Завжди документуйте свої домовленості. Фіксуйте все письмово: надсилайте короткий виклад електронною поштою після дзвінків, зберігайте листування та протоколи зустрічей — це служить вашим захистом від маніпуляцій.
Як зберегти власну стійкість?
Не ображайтеся на їхні слова чи звинувачення – це відображає їхній страх помилитися, а не осуд про вас. Щоб уникнути зовнішньої критики, покладайтеся на власну оцінку своєї роботи та зовнішній зворотний зв'язок: підтримку колег, записи про ваші досягнення та об'єктивні результати.
Важливо залишати простір для власних помилок. Навіть якщо ваш співрозмовник схильний бути «правим» весь час, це не виключає можливості того, що він іноді може бути правим. Ваша сила полягає у вашій здатності визнавати власні помилки. Це не ознака слабкості, а радше свідчення професійної зрілості.
Невеликі кроки до усвідомлення своїх неточностей у безпечних ситуаціях розвивають навичку, яка допомагає вам зберігати стійкість навіть у найскладніших взаємодіях. Це створює здоровий контраст з тими, хто відмовляється визнавати помилки, і служить основою для підтримки вашої чесності.
Джерело: ukr.media
