Прем'єра нового документального фільму Софії Копполи відбулася на Венеційському кінофестивалі. Кінокритикиня Наталія Серебрякова переглянула цей документальний роздум і поділилася своїми думками.
Реклама.
На перший погляд, документальний фільм Софії Копполи про Марка Джейкобса здається портретом знаменитості, багатим на архівні кадри та спогади, розрахованим на обмежену групу ентузіастів моди. Однак ця робота виявляється набагато складнішою та захопливішою — вона слугує діалогом між двома митцями, які понад тридцять років перебувають у унікальному творчому симбіозі, втілюючи колективне «ми» покоління, яке розквітло серед гранжу, MTV та моди як універсальної культурної мови.
Софія та Марк вперше перетнулися на початку 1990-х, у період, коли естетика панк-підвалів та субкультур почала трансформуватися у світовий тренд. У той час вона співпрацювала з режисером та актором Спайком Джонзом та організовувала перформативні покази на вулицях Нью-Йорка, поки він уже створював свою культову «гранж-колекцію» для Перрі Елліса, яка спочатку приголомшила світ моди, але зрештою стала легендарною. Цей момент ознаменував початок їхнього невисловленого діалогу — обговорення моди як фільму та фільму як моди.
Інстаграм
Саме цю взаємодію Коппола намагається втілити у фільмі «Марк від Софії». Її об’єктив не лише фіксує, а й резонує: Софія час від часу з’являється на екрані, ставлячи уточнюючі запитання, не привертаючи уваги до себе. Вона уважно слухає, як Джейкобс розповідає про болісне дитинство, обговорює втрату батька та розмірковує про розбиту сім’ю, проводячи паралелі з власними автобіографічними темами у своїх фільмах — від «Незайманих самогубців» до «Десь».
Документальний фільм розгортається як відображення зізнань. Джейкобс зізнається: «Я завжди прагнув бути театральним режисером», а Коппола відповідає: «І я завжди мріяв створювати одяг». Їхні спільні прагнення ніби перегукуються одне з одним, створюючи сферу, де межі між модою та кіно розмиваються. Це відображення втілює суть художнього підходу Копполи: її фільми послідовно прагнули вловити дух часу, надаючи стилю та образам ваги особистого одкровення.
Фільм розповідає про процес створення колекції весна-літо 2024 року. Ми спостерігаємо за Джейкобс у моменти невпевненості, натхнення та відчаю після показу. У ньому є глибока екзистенційна якість: зображення того, як творчість може одночасно підняти та поглинути людину.
Однак, «Марк від Софії» – це не просто біографічна розповідь. Він також слугує культурною картою покоління. На екрані з’являються відлуння впливів: від Іва Сен-Лорана та Вів’єн Вествуд до Боба Фоссе та Райнера Вернера Фассбіндера. Коппола представляє уривки з фільмів «Гіркі сльози Петри фон Кант», «Кабаре», «Горе мені» та «Дорога милосердя», підкреслюючи, як кінематографічні візуальні ефекти вплинули на дизайн одягу, відтінки тканин та постановку вистав Джейкобса.
Фільм «Марк від Софії» – це не просто розповідь про дизайнерку. Це також щира, майже особиста проповідь самої режисерки: про дружбу, взаєморозуміння та покоління, яке навчилося спілкуватися через естетику.
Отже, перед нами не звичайний документальний портрет, а щось подібне до «автопортрета двох». Коппола інтерпретує розповідь Джейкобс крізь свою кінематографічну призму, створюючи подвійний образ: режисера, схильного до стилізованих зізнань, та дизайнера, який вплітав свою біографію в моду. Це не завжди новаторство, але це незмінно справжнє кіно. Мабуть, найвлучніший опис — це «документальна історія кохання», створена Софією Копполою не про окрему людину, а про стосунки, що тривають уже три десятиліття.
