Українську фотографку Олену Субач визнано однією з лауреаток премії FUTURESPECTIVE 2025, спільної ініціативи Vogue Ukraine та міжнародної платформи PhotoVogue. Роботи Олени були відібрані з 676 заявок художників, що принесло їй титул у категорії «Вибір журі», а також запрошення розробити проєкт для Vogue Ukraine Edition , який буде представлений протягом 2025 року, а також грант у розмірі 100 000 гривень на підтримку цієї ініціативи.
Ми поспілкувалися з Оленою про її художню практику, проєкт «Бабусі на краю раю», який буде представлено в Центрі сучасного мистецтва M17 у Києві з 4 липня, та її погляд на необхідність для фотографів бути налаштованими на емоції інших.
Реклама.
Евокативні, сюрреалістичні творіння 44-річної фотографки Олени Субач, зокрема серії «Приховані» (2022), «Бабусі на краю раю» (2019) та «Діва у вежі» (2018), добре відомі як в Україні, так і за кордоном. Її групові та персональні виставки проходили в таких містах, як Рим, Варшава, Берлін, Лондон та Львів, а роботи є частиною колекцій Музею Вікторії та Альберта в Лондоні, а також Нового музею в Нюрнберзі. Субач проживає та працює у Львові та займається фотографією з 2011 року. Коли її запитують про художні впливи, вона називає своїм «дідусем».
Вона виросла у невеликому містечку Черовоноград у Львівській області, нині відомому як Шептицький. Дід Олени (доречно називати його саме так, дотримуючись польських звичаїв через їхнє сімейне походження) Петро Литвин був іконописцем та фотографом-аматором. «Я яскраво пам’ятаю його фотолабораторію; фотографії були розкидані по всьому будинку. Я виросла в середовищі, де візуальні матеріали мали значення, і ці фотографії відкривали двері до світів, де існував мій дід. Підлітком я попросила його фотоапарат, і він відповів: «Спочатку ти маєш навчитися малювати». Він навчив мене композиції та структуруванню зображення».
Зрештою, Олена закінчила Волинський державний університет за спеціальністю «Економіка» та деякий час провела в Києві, працюючи в галузі дизайну текстилю, перш ніж переїхати до Львова. Це місто відіграло ключову роль у її зростанні як фотографа. «На початку 2010-х років Львів був сповнений яскравої мистецької сцени – фотоклубу «5×5» під керівництвом Костя Смольянінова та галереї «Детенпула». Стати частиною цієї спільноти, де ми мали спільні інтереси, було надзвичайно корисним. Спільні зустрічі та зібрання надихнули мене почати розглядати фотографію як вид мистецтва».
Як фотограф, Олена має здатність сприймати поетичні та прекрасні елементи у буденних, повсякденних аспектах життя, які часто залишаються непоміченими. Це проілюстровано в її проєкті «Крихкість» (2019-2020), де вона делікатно та поетично фіксує тендітні рослини та міські предмети, переплетені із залишками одягу, що відображають людяність — будь то панчохи чи тканина з постільної білизни — розмірковуючи про вразливість окремих людей та навколишнього середовища.
Однак, мабуть, найвідомішою серією Субач є «Бабусі на краю раю», яку вона започаткувала у 2018 році. У цьому проєкті фотографка фіксує зображення українських бабусь під час релігійних свят, а потім використовує техніку колажу, щоб розмістити їх у гіперреалістичних умовах, таких як пляж на заході сонця. У цих яскравих фотографіях художниця заглиблюється в крихкість людського існування та розрив між поколіннями, який дедалі більше посилюється завдяки розвитку цифрових технологій. Зображення пронизані любов’ю, ніжністю та співчуттям, зображуючи бабусь Субач як неземних гостей — вражаючих та унікальних своїм барвистим, еклектичним одягом, проте самотніх.
Источник
